Ангіоневротичний набряк є поширеним показанням до госпіталізації в інтенсивну терапію, адже на початкових стадіях патології не завжди вчасно вживаються належні заходи. Тому, не тільки алергологи мають бути обізнаними в цій темі, а і лікарі інтенсивної терапії, і пацієнти групи ризику.
Ангіоневротичний набряк за етіологією можна розділити на гістамін-опосередкований та брадикінін-опосередкований. Це суттєва відмінність, оскільки лікування цих двох станів абсолютно різне. Гістамін-опосередкований ангіоневротичний набряк лікується так само, як і анафілаксія (і він може бути компонентом анафілаксії). Натомість, брадикінін-опосередкований, потребує іншої, специфічної терапії.
Клінічні ознаки набряку Квінке
- набряк видимих слизових оболонок (наприклад, повік, язика, губ);
- обструкція верхніх дихальних шляхів (наприклад, стридор), без помітного набряку;
- кишкова непрохідність, утруднене сечовипускання (при набряку ШКТ чи сечовивідних шляхів, відповідно).
Клінічні характеристики гістамін-опосередкованого ангіоневротичного набряку, порівняно з брадикінін-опосередкованим
Дуже важливо чітко визначити причину ангіоневротичного набряку (оскільки методи лікування абсолютно різні).
Гістамін-опосередкований ангіоневротичний набряк майже завжди швидко реагує на агресивне лікування (антигістамінними препаратами, стероїдами та, можливо, адреналіном). Брадикінін-опосередкований ангіоневротичний набряк, навпаки, не реагує на ці методи лікування (і має тенденцію прогресувати повільно, протягом кількох годин). Таким чином, негайне терапевтичне випробування терапії гістамін-опосередкованого ангіоневротичного набряку може бути використано як діагностичний/терапевтичний підхід до недиференційованого ангіоневротичного набряку.
Діагностика набряку Квінке з симптомами з боку дихальної системи
Такий тип набряку є одним з найнебезпечніших. При симптомах з боку дихальної системи назоларингоскопія або бронхоскопія є найкращими методами. За допомогою них можна:
- визначите місце обструкції дихальних шляхів;
- визначити стан дихальних шляхів;
- спланувати терапевтичну стратегію (наприклад, чи придатні дихальні шляхи пацієнта для оротрахеальної інтубації);
- у разі бронхоскопії її можна перетворити на бронхоскопічну інтубацію, якщо необхідно.
Назоларингоскопія також допомогає визначити чи є значний набряк гортані або загроза закриття задньої частини глотки. Також, у разі сумнівів назоларингоскопія може допомогти виявити наявність значного набряку гортані. Справжньою загрозою для дихальних шляхів є набряк гортані і задньої частини язика, а не губ і передньої частини язика. Набряк гортані часто не дає можливості використовувати ларингеальну маску. В таких випадках може бути необхідна навіть інтубація. Основні показання до інтубації наступні:
- стридор, задишка, глухий або хрипкий голос.
- швидко прогресуюче наростання набряку (виконання інтубації може ускладнюватися з часом, якщо набряк посилюється). При сильному ангіоневротичному набряку оротрахеальна інтубація може бути просто неможливою.
Також може бути необхідним КТ ділянки шиї, щоб виключити інфекційні вогнища, які можуть потребувати дренування.
Диференціальна діагностика широка, наприклад:
- інфекція (наприклад, глибока інфекція шийного простору);
- чужорідне тіло;
- синдром верхньої порожнистої вени;
- макроглосія (наприклад, через акромегалію, амілоїд або гіпотиреоз);
- функціональний або штучний стридор.